Народ о Паханате

[prof_eug]

Если я не ошибаюсь, данную подборку сделали "Тризубовцы". Моя цитата (далеко не самая злобная) из статьи о Пахане тоже туда попала.

(до річниці захоплення влади антиукраїнським режимом Януковича)

«Тільки створили нову українську державу, омріяну, як інтелектуали, письменники, почали закликати народ встати з колін. От „встань з колін” – хоч стань на коліна, для того, щоб встати. Я була обурена. „Орли”! У них за радянської влади була „партія – очі мої, партія – серце моє”. А потім – вставай, вставай.. Якщо ви повзали, то повзайте далі, навіщо ще людей закликати?.. Мовляв, народ спить. Я не знаю, мій народ, для якого я живу, працюю, – він не спить». Ліна КОСТЕНКО, поетеса, м. Київ.

UPD: нашёл первоисточник - там мнений даже больше + фото

«Напередодні святкових днів не хотілося б говорити про прикрі речі, але стрімкий розвиток подій та посилення тиску на Київський Патріархат примушують це робити. З відповідальністю заявляю – в Україні є намагання реалізувати масштабний план з розвалу та знищення Київського Патріархату, цей план створений у Москві та запропонований Московським патріархом КИРИЛОМ і його підлеглими для реалізації в Україні. Головна роль у цьому плані відведена органам державної влади. Реалізація цього плану розпочалася ще під час підготовки до цьогорічного літнього візиту патріарха КИРИЛА в Україну. Ми не боїмося нових гонінь на Київський Патріархат – слабкі та невірні можуть від нас відпасти, але, як і під час всяких гонінь, дух і сила віри правдивих синів та дочок Церкви лише зміцниться. Проте ми не хочемо, щоби через нав’язані ззовні плани руйнувалася наша держава». ФІЛАРЕТ, Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України, м. Київ.

"Має розпочатися між владою і церквами серйозний діалог. Влада не хоче з нами говорити, не було ще до сьогоднішнього дня за цілий рік зустрічі ні з президентом, ні з іншими представниками влади серйозної, де б можна було це обговорити. Те, що сьогодні Українська православна церква (УПЦ МП) отримує певні привілеї, це не є, звичайно, проявом дуже гарячої любові з боку уряду, або держави, або влади. Але це дуже небезпечна річ для церкви. В той час як Українська православна церква Київського патріархату заявляє про спроби переманити її священиків, УГКЦ стикається зі своїми проблемами, які, зокрема, виражаються в спробах правоохоронних органів зацікавити священиків співпрацювати з ними. Тому ми, але не тільки ми, греко-католики, але також й інші церкви та релігійні організації, офіційно звертають на це увагу. Нам залежить на тому, щоби запобігти напрузі і непорозумінням у народі. Створення майже державної церкви в Україні з особливими привілеями з боку влади є для такої церкви надзвичайно небезпечним. Така ситуація небезпечна, проте не нова, оскільки такі спроби були і раніше». Любомир ГУЗАР, єпископ УГКЦ, кардинал РКЦ, колишній голова УГКЦ, м. Київ.

«Вихідці з КҐБ переважно сформували нові російські еліти – і бізнесові, і політичні. Адже саме в цих колах ідея протистояння православної та західної християнської цивілізацій була покладена в основу геополітичних стратегій, покликаних реставрувати Російську імперію. Стратегій, що прийшли на зміну ідеї боротьби «капіталістичного світу» з країнами «реального соціалізму». Сфера інтеґраційних проектів Кремля іменувалася в цих стратегіях то «євразійським простором», то «слов’янським», а тепер уже й «російським світом». Реанімована царська ідея «триєдиного російського народу», зорієнтованого на три фундаментальні цінності: православ’я, самодержавство й народність, – чітко визначає в цьому просторі місце українців чи радше «малоросів». Недавній погром і закриття української бібліотеки в Москві, нищення в ній книг патріотичного змісту з усією відвертістю засвідчили, як російські еліти збираються пристосовувати ментальність українців до своїх проектів. Зрештою, окремі представники партії, що торік прийшла в Україні до влади, готові застосувати ці технології й у нашій незалежній державі». Ігор ІСІЧЕНКО, Архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ, м. Харків.

«Рік 2010 залишився для нас виразно переломним періодом. Це час, коли держава «Україна», котра принаймі поверхнево-формально, починаючи з 2004 року, почала набирати хоч якихось українських рис, перетворилася на відверто антиукраїнську державу. Однак це також час, котрий все більше почав будити українців, пояснюючи їм справжній стан речей, спонукуючи до дії. Тож цілком можливо, що 2011 рік стане воістину доленосним у житті української нації». Ігор ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ, студент, член ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, новітній політв’язень, перебуває в Запорізькому СІЗО, м. Полтава.

«Я, українець в 30-му поколінні, не дозволю людям, які взагалі не мають історичного коріння в Україні, руйнувати нашої держави. Це нечесно, це антиконституційно». Олександр СКИПАЛЬСКИЙ, генерал-лейтенант СБУ, м. Київ.

«Попереду – пік громадської боротьби за власну країну. Ми з вами – прості громадяни. А на їхньому боці озброєні до зубів професійні вбивці всіх рівнів. У нас нема зброї, яка б перевершила їхню зброю. У нас нема сили, щоб пересилити їхню силу. Але в нас є шанс на правду. На спільну для всіх правду, яка змусить зброю опуститися, а ментів та сбушників бодай на хвилину перетворить на людей. І щоб скористатися цим шансом, треба братися до роботи кожному, хто може дотягнутися до мікрофона, або має досить сили, щоб тиснути кнопки клавіатури. Кожному, хто вважає цю країну своєю Батьківщиною й хоче, щоб його діти й онуки жили тут». Брати КАПРАНОВИ, українські видавці, письменники, публіцисти, громадські діячі, члени ВО «Тризуб» ім.. С.Бандери, м. Київ.

«Ми, націоналісти-бандерівці, не визнавали і не визнаємо результатів сфальсифікованих президентських виборів. Янукович для нас – не Президент держави Україна, а маріонетка, яка шляхом обману та підкупу виборців, політичних махінацій, за безпосередньою підтримкою Московської імперії незаконно зайняла президентський пост. А отже, він не є легітимним Президентом України… Національна революція – це не бунт, не заколот і не різня. Це системні радикальні зміни в житті нації, здійснені її провідною верствою за всебічного сприяння народних мас. Національна революція в Україні ставить собі за мету ліквідувати режим внутрішньої окупації та передати всю повноту влади у руки національно пробудженого народу”. Дмитро ЯРОШ, екс-голова Центрального Проводу ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, політично переслідуваний режимами Кучми та Януковича, місто Кам’янське (Дніпродзержинськ).

«Гауляйтер – посадова особа у націонал-соціалістичній Німеччині, яка здійснювала владу на дорученій їй адміністративно-територіальній одиниці. Саме такий титул найточніше визначатиме ті функції, що їх виконуватиме Віктор Янукович на території України. Згадана особа не може бути Президентом України, бо вибрана не більшістю українців, а коаліцією кримінальних угрупувань, олігархів, промосковської п’ятої колони, доморощених яничарів, запроданців, пристосуванців за сценарієм безпосередньої (Росія) чи опосередкованої (США, Європа) підтримки іноземних держав чи їх спецслужб. Те, що „великі прихильники світової демократії” визнають право чужорідного та часто кримінального середовища паразитувати на тілі українського народу, одночасно заперечуючи право українців відстоювати своє право на окреме національне життя всіма доступними способами, – пряме тому підтвердження». Іван ХРІН (літ. псевдо), публіцист, член науково-ідеологічного центу ім. Дмитра Донцова, Львівщина.

«Окрема тема – це вчені ступені й звання Януковича, які він одержав уже будучи високопоставленим чиновником. При цьому Янукович вважає, що гора Афон перебуває в Палестині; поетесу Анну Ахматову кличуть Анною Ахметовой, плутає функціонера німецького робочого руху Августа Бебеля з одеським письменником Ісаком Бабелем, а Чорногорію з Косово. Список можна продовжувати…». Євген ЦИБУЛЕНКО, професор, м. Таллін.

«Прочитав щойно заяву посла РФ М.Зурабова про те, що ми, українці та росіяни, – це „единый народ”. Що це? Як на мене – чергова спроба Москви видати бажане за дійсне. Черговий вияв шовінізму, „запакований” у лагідні слова про бажання, щоб українська громадськість почула позицію Росії… Уже чув думку, що це, мовляв, обмовка посла… Ні, це зовсім не обмовка. Це пошуки порятунку. Подивіться: слов’янське населення Росії катастрофічно зменшується. Прогнози не тільки невтішні, а й просто загрозливі. Жити й далі на нафті та газі не вийде. Треба шукати якийсь вихід. Ось і пропонують об’єднання Росії, України та Білорусі, щоб у черговий раз коштом українців розв’язати свої проблеми. Пропонують навіть столицю в Києві, аби тільки зберегти це ганебне „подобіє” імперії. От і запускають знову в обіг стару байку». Володимир ОГРИЗКО, український дипломат, колишній Міністр закордонних справ України, м. Київ.

«В часи більшовицьких і сталінських репресій за попередні більш як 20 років, були знищенні мільйони людей різних народів, але для Москви найбільшою небезпекою була українська нація. По перше вона була сама багаточисленна після московитів. По друге, в переважній своїй більшості, Москва сама по собі а тим більш з більшовицькою владою українцями не сприймалася. Тому знищення українського опору було основним завданням Москви». Микола ВОРОТИЛЕНКО, м. Едмонтон, Канада.

«Азаров вважається одним з головних проросійських ідеологів Партії регіонів. Він стояв біля її витоків. Виступає за поглиблення економічної співпраці з Росією, а при Кучмі був відповідальний за інтеграцію України в так званий Єдиний економічний простір…» Галина БЕРЕЖНА, професор кафедри української мови, літератури та культури КПІ, м. Київ.

«Особливо активний Табачник в тому, щоб підганяти підручник з історії України під схему, яка буде влаштовувати Російську Федерацію. Крім того, він буде проводити політику двомовності в освітній галузі, оскільки неодноразово про це заявляв». Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік Національної академії наук України, м. Київ.

«Кожна із державницьких чи національно-патріотичних організацій в Україні, яка візьметься за програму реалізації національної ідеї в процесі державотворення, – врятується сама і врятує Україну. Однак, як видається, більше перспектив може мати нова політична сила (чи сили – політичні, громадські) націоналістичного типу, яка контролюватиметься національно свідомою громадою та національним орденом, на кшталт того, яким довгі десятиліття української історії була Організація українських націоналістів (ОУН). (Шкода, що численні сучасні ОУН-и цієї функції виконувати неспроможні.) Могутній електоральний та кадровий потенціал такої націоцентричної сили, позбавленої промосковських чи прозахідних ілюзій, очевидний. Про це опосередковано свідчить масове розчарування людей у сьогоднішніх різнокольорових політиканах, далеких від української ідеї. За попередніми підрахунками різних джерел, у виборах до місцевих рад взяли участь лише 30-50 % виборців. Крім того, від 7 до 14% проголосували проти всіх. А це разом становить абсолютну більшість дорослого населення сучасної України, що вирвались за межі „виборів без вибору”. В подальшому цей протестний потенціал може збільшуватись». Петро ІВАНИШИН, доктор філологічних наук, член Головної Ради ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, м. Дрогобич.

«Найважливiшою проблемою сьогоднi є прищепити українцю фанатичну волю до Батькiвщини, себто бажання за будь-яку цiну побудувати власну, нацiональну державу. Власне, мова йде про реалiзацiю принципу: «Здо6удеш українську державу, або загинеш в боротьбi за неї!»». Роман КОВАЛЬ, громадський діяч, письменник, краєзнавець, дослідник історії Визвольної боротьби українського народу першої половини ХХ століття.

«Концентруючись на засудженні та обговоренні найбрудніших виборів в історії України, мало хто звернув увагу на найголовніший результат цих виборів, який містить позитивні тенденції та перспективи українського розвитку. Відкинувши фальсифікації, а ми мусимо реально дивитися на речі, адже за рахунок цих категорій виборців добирали голоси «переможці», обидві цифри, насправді, мають бути значно вищими. Однозначно, у виборах не брала активну участь більша частина електорату, або іншими словами, вибори залишилися поза життєвими інтересами більшості громадян України. Ігнорування влади народом землі, на території якого вона діє, свідчить про її нелегітимність. З’явилася сила, незаангажована будь-якими внутрішніми та зовнішніми політичними чинниками, а підпорядкована виключно національним інтересам Української Держави». Маркіян ГУДЗ, учасник Громадянського руху «Відсіч».

«Чи потрібне українцям визнання УПА й Степана Бандери героями? У часи нацистського й радянського тоталітаризму УПА була українською армією без держави. Минуло майже 20 років, відколи на карті світу з'явилася незалежна українська держава. І зараз українське суспільство пробують переконати, що не потрібно визнати своїх героїв». Володимир МАНЬКО, голова секретаріату КУН, м. Київ.

«...Чому ж відбулася така атака нинішньої влади на ледь відкриту історичну правду героїв Крут? Очевидна причина – передача владою гуманітарної політики України в руки Росії. «Правильний» герой для таких, як Табачник, – лише той герой, якого затвердив Кремль. Без затвердження Кремля «героїв» не буває». Олександр ПАЛІЙ, історик, кандидат політичних наук, м. Київ.

«1937 рік починався з першого стуку в двері, з першого «Гражданін, пройдьомтє», з першого страху «За ким?». Він набирав сили кожної ночі, коли хтось намагався не чути, що прийшли за його сусідом, коли хтось думав «А може, й справді є за що?», набирав сили з кожним полегшенням «Слава Богу, не за мною… 9 вересня о 7.30 шестеро співробітників СБУ без жодних пояснень на вокзалі у Києві затримали історика, директора національного музею «Тюрма на Лонського» Руслана Забілого. Далі чотирнадцять годин «розмов» (поки навіть не допитів і ще зовсім «бєз прістрастія»), без права на дзвінок (поки ще не «бєз права на пєрєпіску»)... Тому приходь і здавайся! Чесно скажи есбеушникам: «Забілий віз інформацію для мене!». Хай вони побачать, що «коло третіх осіб» здатне зупинити каток 37-го у 2010-му». Володимир В'ЯТРОВИЧ, публіцист, кандидат історичних наук, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху, м. Львів.

«Співробітники СБУ дозволили мені здійснити два дзвінки дружині, і, вимагаючи віддати матеріали з комп’ютера, радили подумати про сім’ю. Звісно, все повіває від Московії, пахне путінським сценарієм, а Табачник лишень виконавець, на якого покладено знищити моральну та історичну свідомість українців. Це і вилучення із підручників історії “бій під Крутами”, і замовчування про Національно-визвольний рух ОУН-УПА, про Бандеру та Шухевича». Руслан ЗАБІЛИЙ, вчений, історик, директор Львівського музею «Тюрма на Лонського», м. Львів.

«Доля України залежить від кожного з вас. Нам досить надіятися на кого-небудь, тим більше на Януковича та Партію регіонів, які є, як ми всі добре знаємо, п’ятою московською колоною і виконують те, що у Москві запланувала московська еліта – перетворити Україну на Малоросію». Левко ЛУК’ЯНЕНКО, Герой України, м. Київ.

«Україна є ВІДНОСНО суверенною. Юридично вона є незалежна держава, політично – на жаль, не повністю незалежна. В першу чергу, це залежить від якості влади в Україні, в другу чергу – від активності суспільства. Тому що якість влади знаходиться у прямій залежності від рівня розвитку суспільства». Степан ХМАРА, Герой України, м. Київ.

«Як же вберегтися від зневіри? Добре допомагає почуття гумору, а от з масковим режимом якраз навпаки: надмірне й непотрібне маскування себе під морально здорового може мати непередбачувані наслідки. Корисним є читання на ніч поезії Є.Маланюка, Л.Костенко, П.Скунця, І.Світличного. Основне ж – залишайтеся християнином і українцем, бо цього імунітету зневірі ніколи не здолати!». Іван КІЛИК, науковець, журналіст, член науково-ідеологічного центу ім. Дмитра Донцова, м. Самбір.

«Україна-Мати тримає вічну пам'ять про своїх синів, які покладали своє життя за її свободу, „за честь, за славу, за народ”. Але чи пам’ятають про неї, Матір, сьогоднішні сини? Чи готові вони покласти своє життя за Україну? За ту, яка в німому стогоні простягає до них свої руки, закликаючи згадати, „чиїх батьків” вони є діти? Де ви, сини України?! Сьогодні ваша Мати, як ніколи, потребує вашої допомоги, вашої сили, вашої звитяжності! Перед вами, нашими братами й чоловіками, стоїть завдання – обрати тимчасове благополуччя, захмелений спокій чи безкомпромісну і безоглядну боротьбу з ворогами України, з тими, хто принижує гідність ваших сестер, дружин і матерів, з тими, хто винищує українські родини. Будьте мужніми, українські сини! Не осоромте пам’ять своїх загиблих батьків! Будьте Героями для своєї Матері-України! Україна чекає від вас дій!». Василина ПРИЦІЛЬНА (літ. псевдо), публіцист, член ВО „Жіноча Січ”, м. Черкаси.

«Ми знаємо, що наші недруги знову будуть шипіти про нашу „продажність” всім і вся, що ми граємо на руку ворога, що ми, врешті-решт є „провокаторами”, які хочуть дестабілізувати ситуацію в країні і тим самим знищити демократичні завоювання. Але ми не маємо наміру подобатися всім. Наші дії будуть оцінені наступними поколіннями, адже нація – це не тільки сучасне покоління, але „мертві, живі й ненароджені”, в ім’я яких і ведемо боротьбу. Боротьбу безкомпромісну за право бути господарями на своїй землі, за вільне й гідне майбутнє наступних поколінь». Андрій СТЕМПІЦЬКИЙ, Виконуючий обов’язки керівника ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, с. Задністрянськ, Івано-Франківської обл., новітній політв’язень, перебуває в Івано-Франківському СІЗО.

«Пам’ятаймо про те, що жодна дія, навіть насильство, не є грішна, не є противна Богові, якщо походить із доброго наміру, якщо досягається адекватними засобами, якщо має добрий передбачуваний наслідок, якщо не супроводжується гріхами: ненавистю, гнівом, помстою. Якщо наша боротьба, навіть насильство, яким ми відновлюємо Божу справедливість і право своєї нації на своїй землі не суперечить вищезазначеному, то вона – є святою і праведною. Тому позбудьмося страху, байдужості, пацифізму! І коли треба йти – йдемо, коли треба бити – биймо, коли треба стріляти – стріляймо влучно. А для того будьмо готові завжди померти. Бо бути готовим сьогодні приступити до Святого Причастя – це означає бути готовим сьогодні увійти в Небесне Царство. Поступаймо так і перед нами відкриються Небеса. В Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь». Отець Петро БУРАК, Головний капелан ВО «Тризуб» ім.. С.Бандери, м. Тернопіль.

«Більш детально про зміст, завдання й характер національної революції як її розуміють українські націоналісти висловився теоретик і практик ОУН Ярослав Оршан у праці „Доба націоналізму”. Цей мислитель відзначає, що „горлання на вулицях” чи навіть збройні сутички, які у результаті призводять до зміни форми державного правління є лише супровідними елементами революції, але аж ніяк не справжньою революцією. „Справжня революція, це реалізація постулату – безумовно змінити даний загально-духовий лад аж до глибини, як у його формах, так і в його попередніх життєвих передпосилках, та замінити його новими цінностями”, - підкреслював Я. Оршан. Іншими словами, національна революція передбачає насамперед якісні зміни, які досягаються різними методами. Уже сучасний ідеолог націоналізму Василь Іванишин у своїй книзі „Нація. Державність Націоналізм” уточнював: „Революційна боротьба – не обов'язково збройна, не обов'язково кровопролитна, але обов'язково має за мету якісні зміни в суспільстві». Богдан ЧЕРВАК, політичний діяч, ідеолог, публіцист, перший заступник Голови ОУН, м. Київ.

«Теперішній наступ влади на патріотизм, демократію і незалежну позицію громадян є показовими як вияви новітнього самодурства і диктатури. Переслідування «Тризубу» є свідченням політичних репресій і намаганням влади придушити будь-які порухи патріотичної дії. Сьогодні арештовують «тризубівців», а завтра прийдуть за кожним українцем». Із «Відкритої заяви» яку підписали: Степан ХМАРА, Герой України; Василь ОВСІЄНКО політв'язень радянських часів; Віталій ДОНЧИК, академік НАН України; Тарас САЛИГА, доктор філологічних наук, професор; Юрій БАЧА, письменник, професор; Ярослав ГАРАСИМ, доктор філологічних наук; Олег РОМАНЧУК, кандидат філологічних наук; Любомир СЕНИК, доктор філологічних наук, професор; Василь ГАБОР, письменник; Микола ЛАЗАРОВИЧ, кандидат історичних наук, Лариса ЙОЛКІНА, кандидат філологічних наук; Олеся ПРИМЕНКО, кандидат філософських наук; Петро ІВАНИШИН, доктор філологічних наук, професор; Микола ЗИМОМРЯ, доктор філологічних наук, професор; Микола ПОСІВНИЧ, кандидат історичних наук; Василь ДЕРЕВІНСЬКИЙ, кандидат історичних; Роман КОВАЛЬ, письменник, президент історичного клубу "Холодний Яр"; Володимир ПОЛІЩУК, доктор філологічних наук, професор; Василь ПАХАРЕНКО, доктор філологічних наук, професор; Дмитро ШТОГРИН, доктор слов`янських студій, професор-емерит Іллінойського університету; Анатолій КІНДРАТЕНКО, доктор фізико-математичних наук професор; Андрій БУЗУН, кандидат біологічних наук, Михайло ГОРИНЬ, політв'язень радянських часів; Наталія ГАВДИДА, кандидат філологічних наук, Юрій ШУХЕВИЧ, Герой України; Нестор МИЗАК, кандидат історичних наук; Анатолій ВИХРУЩ, доктор педагогічних наук; Олексій КАЙДА, Голова Тернопільської обласної Ради; Сергій НАДАЛ, Тернопільський міський голова; Павло САХОДА, Голова Ради Спілки українців у Португалії та ін.

«Христе, що Петра з кайданів і в'язниці вивів і неушкодженого Церкві Твоїй показав, і рабів Твоїх Андрія, Пилипа, Романа, Андрія, Олексія, Віталія, Василя, Степана, Максима, Євгена, Ростислава, Сергія, Юрія і всіх політичних в'язнів, що за них ми сьогодні молимося, як Милосердний, помилуй і від кайданів визволи, молимось Тобі, Всемилостивий Спасе: вислухай і помилуй!». МОЛИТВА ЗА РЕПРЕСОВАНИХ, складена Владикою УАПЦ Ігорем Ісіченком, відмолена на Службі Божій у всіх церквах Харківсько-Полтавській єпархії на свято Соборності, 22 січня 2011 р.

«У суспільстві поширюється думка про використання підриву пам’ятника Сталіну в Запоріжжі для політичної розправи над опонентами панівної партії». Із ЗАЯВИ владик та отців християнських Церков (УАПЦ, УГКЦ, УПЦ КП).

«Під час допитів я зрозумів, що Сталін у них вважається Героєм України. І це мені розповідають люди з тризубами на погонах. Сиджу і думаю: я з 1990 року за цю державу боровся, присвятив цьому життя, здоров’я. Під час ГКЧП очолював міську організацію УРП. І на 20-му році існування цієї держави чую, що Сталін для них – герой». Ростислав ВИНАР, лікар-хірург, публіцист, член Головної Ради ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, політично переслідуваний, м. Кам’янське (Дніпродзержинськ).

«Масові арешти членів “Тризуба” є результатом попередньо спланованої антиукраїнської диверсії проти цієї принципово націоналістичної молодіжної організації. Як і арешти активістів антиподаткових мітингів, репресії проти членів опозиційних партій, ці нові арешти, за умов цілковитого підпорядкування судової системи владі, свідчать про розгортання тоталітаристського наступу на демократію, державність і громадянське суспільство в Україні». Науково-ідеологічний центр ім. Дмитра Донцова, м. Дрогобич.

«Російська модель керованої в Україні демократії вибудована, а якщо комусь не подобається – застосовується мєнтовська дубинка Могильова за білоруським зразком». Роман ЧАЙКА, політолог телеведучий, журналіст, музикант, м. Київ.

«З нашого аналізу випливає, що десять обвинувачених у хуліганстві за спиляння голови Сталіну та облиття фарбою пам’ятника Дзержинському є політичними в’язнями». Євген ЗАХАРОВ, відомий український правозахисник, м. Харків.

«Вважаю правильним те, що хлопці-тризубівці взяли на себе сміливість зробити це, і ще й у цьому зізнатися. Символіка окупаційного режиму, як і будь-яка чужа символіка, несе негативну ауру. Досі триває боротьба між українством і його ворогами». Василь ШКЛЯР, український письменник, лауреат Шевченківської премії, м. Київ.

«Я, взагалі, важко собі уявляю такі пам’ятники в тій же сучасній Німеччині, яка теж пережила тяжкий період тоталітаризму в своїй історії. Уявіть – ідете Ви Берліном по Гімлерштрасе до пам’ятника фюреру Адольфу Гітлеру і повертаєте на бульвар імені 50-річчя НСДАП. А ми, на дев’ятнадцятому році української незалежності, живемо в якомусь комуністичному дежавю…». Андрій ДЕНИСЕНКО, керівник правозахисної громадської організації ГРАД, м. Дніпропетровськ.

«Минулого року на посаду Президента в нас прийшла особа з кримінальним минулим і, відповідно, з кримінальною психологією. Янукович оточив себе людьми свого кола, які не знають інших методів керівництва, як силові. Їм не потрібні дисиденти, гучні політичні процеси з витоком інформації у самвидав і на Радіо «Свобода», як це було в совєцькі часи. Завтра мій (або Твій, Читачу) труп може бути знайдений у під’їзді з розтрощеним арматурою черепом. Або й без голови, як тіло Георгія Ґонґадзе. І винного ніхто не шукатиме. А значнішим особам можуть улаштувати вибух на стадіоні чи розстріл в аеропорту – з десятками трупів непричетних. Пам’ятаєте Донецьк 90-х років? Пам’ятаєте, як здобув мільярди нинішній донецький «благодійник» Ренат Ахмєтов? Пам’ятаєте, як якийсь Завальний замість кабана «завалив» на полюванні браконьєра Кушнарьова? А двічі самогубцю Кравченка не забули? Не маю сумніву: репресіями команда Януковича хоче повернути суспільство в атмосферу тотального страху, в якому ми жили в совєцькі часи. Адже кримінальні справи фабрикуються виключно проти опозиціонерів. Бо якби це боротьба з корупцією, то першим треба б посадити Януковича за привласнення Міжгір’я». Василь ОВСІЄНКО, український громадський діяч, розповсюджувач самвидаву, член УГС, політв'язень, публіцист, історик дисидентського руху.

«Без радикалів нам цієї влади не позбутися. Сьогодні це розуміють одиниці, завтра зрозуміють усі. В цій ситуації охочих забрати владу в політичних шулерів в Україні силою буде багато. Вони не будуть представляти реальної загрози владі, допоки не будуть об’єднані в організацію, члени якої не бояться репресій і крові. Ані своєї, ані чужої. Якщо пильніше придивитися до всіх політичних партій та організацій сучасної України, то такою силою є поки що тільки «Тризуб»». Олександр КОМАРЕНКО, український громадянин, м. Луганськ.

«15 арештованих за політичну діяльність та десятки під слідством, і це всього за один місяць – це достатньо, щоби говорити про початок політичних репресій? Якщо про це не кричати на кожному кроці, то ця цифра зростатиме швидше, ніж суспільство зможе осягнути масштаби репресій». Олег ОСУХОВСЬКИЙ, правник, голова ГО ”Люстрація”, м. Київ.

«На тлі останніх подій з арештами колишніх міністрів уряду Ю. Тимошенко і затримання учасників «Підприємницького Майдану», кримінальні переслідування членів «Тризубу» не можуть не викликати стурбованості. Це має вигляд політичних репресій. Така поведінка, без жодних пояснень її виправданості з боку держави, може спровокувати суспільство, особливо молодь, на непередбачувані дії». ХАРКІВСЬКА ПРАВОЗАХИСНА ГРУПА

«… справу про відрізання голови “малій архітектурній формі”, зведеної у вигляді “батька всіх народів”, роздули до всеукраїнського масштабу. Але ж, крім відрізаної голови, був ще й підрив погруддя. Чомусь про цю, “підривну”, справу правоохоронці воліють не розповідати. Може, тому, що підривали зовсім не ті, хто відрізав болгаркою голову? Може, “підрив” став спеціальною технологією, аби залякати суспільство, посіяти страх і невпевненість? Про “підрив”, так само, як і про макіївський “теракт” раптом зам’яли. Зірвалася технологія?». Андрій ГАРАСИМ, журналіст. м. Львів.

«Репресії проти традиційних українських церков, української інтеліґенції, громадських діячів, науковців, літераторів, журналістів, закриття українських наукових установ та музеїв, відкриття кримінальних справ, арешти активістів антиподаткових мітингів, членів «Тризубу» і «Свободи», спроба змінити підручники історії та Гімн України, за умов цілковитого підпорядкування правоохоронної та судової систем промосковському режиму Януковича-Азарова-Литвина, свідчать про розгортання тоталітаристського наступу на демократію, на державність України та перетворення її в колонію новітньої московської імперії». Із РЕЗОЛЮЦІЇ віче у м. Тернополі, 22.01.11.

«Судилище, що готується над українськими націоналістами, буде не адміністративно-кримінальним, а чисто політичним, а вирок суду покаже справжнє лице нинішньої влади. Одне зазначу з впевненістю: зараз все буде залежати від активності всіх національно-патріотичних організацій, всіх українців і в Україні, і за її межами. Якщо повстанемо проти несправедливості і вкажемо нинішнім владоможцям на їхнє місце, тоді й хлопці вийдуть на волю, якщо ж будемо відсиджуватися та на кухнях розповідати про любов до Батьківщини, тоді антиукраїнський режим відразу нізащо посадить хлопців, спробує знищити «Тризуб», потім буде намагатися знищити будь-який спротив, і ми матимемо шанси втратити навіть те, що маємо – незалежну державу». Євген ФІЛЬ, Екс-голова Центрального Проводу ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, політично переслідуваний режимом Кучми у 1996-1998 роках, м. Тернопіль.

«Так історично склалось, що „українська” міліція – це насправді пережиток минулих часів, на якому ще й досі видніється тавро „made in USSR”. На жаль, вітчизняній правоохоронній системі так само далеко до справжньої української поліції, як нинішній державі Україна до Української Самостійної Соборної Держави. Тож немає нічого дивного в тому, що люди в формі з шевронами „МВС” не викликають у вас симпатій». Петро КОЗАК, український громадянин, Січеславщина.

«…молодих людей, ув'язнених за безпечне пошкодження ідола Сталіну в Запоріжжі, можна вважати еталоном в'язнів сумління в сучасній Україні. А ставлення репресивних органів до них під час слідства - тим кліше, на основі якого буде вироблене ставлення цієї антиукраїнської окупаційної влади, до українців і всього українського в Україні». ПОЛІТВ’ЯЗНІ кучмівського режиму у справі «9 березня 2001р» (7 чол.).

«Міліція вже демонструє всі ознаки наближення тоталітаризму. Залякує письменників, обшукує журналістів, називає учасників мітингів "гарматним м`ясом" і публічно заявляє про наміри їх "фіксувати". Міліція навіть вручає "застережний припис особі яка має намір участі в масових заходах", тобто вдається до прямого порушення конституційних прав громадян. Жорстоке поводження з членами ВО "Тризуб" та недопущення до них адвокатів може легко стати спочатку нормою для всіх "політичних", тобто незгодних з політикою влади. А потім і для всіх інших. Україна ще не скотилася в тоталітаризм, але може і дуже швидко». Наталка ЗУБАР, громадський діяч, публіцист, інженер-фізик, менеджер мережевих проектів, м. Харків.

«Однією весною, а було це ще у 2004 році, мимохідь розгледів я напис, зроблений кимось на бетонній стіні мосту неподалік від фабрики „Рошен” у Києві, який закарбувався у свідомості – „нічого не зміниться, поки система існує”. Прочитавши та повністю погодившись з цим, спіймав себе на думці, що це добре, що люди хоча б в такий, „парканний” спосіб мають снагу до боротьби… Весна 2010 року. Знову проходячи повз той самий міст біля „Рошену” я побачив наведені фарбою слова на місці старих, майже затертих – „нічого не зміниться, поки система існує”. Хтось казав: „голос народу – то голос Божий”. Інколи я з цим не погоджуюсь. Але у цьому випадку погодився на усі 100%». Микола КОХАНІВСЬКИЙ, член КУН, політично переслідуваний – підписка про невиїзд, м. Київ.

Comments

[lena-ua-mk.livejournal.com]

Спасибі за вибірку.Практично все це я раніше читала,але цікаво переглянути ще раз.

[prof-eug.livejournal.com]

Це треба тризубівцям дякувати...

[sulerin.livejournal.com]

Это даже, пожалуй, обзор мнений части украинского общества получился.
Не со всем я бы согласился.
Очень хорошо сказали, на мой взгляд, Василь Овсиенко и Игорь Исиченко.

[prof-eug.livejournal.com]

Ну, я бы очень удивился, если бы при таком разбросе мнений можно было согласиться со всем. Да, я нашел первоисточник - http://www.banderivets.org.ua/?page=pages/zmistd0/201102/article35, там мнений даже больше, в пост все из-за размера не вошли + фото.

[sulerin.livejournal.com]

Спасибо, интересно.